1. Утворення реєстрового козацтва

Питання про залучення козаків до несення прикордонної служби вперше постало в 1520-х роках. Тоді, з ініціативи південноукраїнських старост, на яких покладався захист від татарських нападів, його розглядали на засіданні державної ради Великого князівства Литовського. Однак на будівництво укріплень на далекому пограниччі бракувало коштів. До того ж уряд прагнув не так залучити козаків до державної служби, як установити над ними контроль. Утім слабкій виконавчій владі тривалий час не вдавалося ні здійснити облік козаків, ні відвернути їх від степових промислів і походів, які супроводжувалися сутичками з татарами.

Повернутися до планів організації козацьких сил змусила Лівонська війна, яка розпочалася в 1558 р., та утворення Речі Посполитої. Київський воєвода Ва-силь-Костянтин Острозький і черкаський староста Олександр Вишневецький у розпал Лівонської війни запрошували козаків на службу «за даток і живність», тобто за платню і продовольство. Правда, тоді до їхньої участі за межами України не дійшло. Для обліку козаків складали списки, або ж реєстри. А в 1572 р. король Сигізмунд ІІ Август підтвердив розпорядження великого коронного гетьмана, тобто командувача польського війська, Єжи Язловецького про набір 300 козаків для постійної служби в замках Подніпров’я. Це і був початок утворення реєстрового козацтва.

Реєстрові козаки - частина українського козацтва, яка в другій половині XVI - першій половині XVII ст. несла військову службу Речі Посполитій і була внесена до спеціального списку - реєстру.

Наступний крок щодо визнання українського козацтва як окремої соціальної верстви зробив король Стефан Баторій. Аби відвернути козаків від походів у Молдовію і Волохію (ці самовільні походи загрожували Речі Посполитій війною з Туреччиною), а також не допустити їхнього переходу на службу до московського царя, королівська влада вирішила ширше, ніж раніше, залучати їх до державної служби. На переговорах з королем, які відбулися у Львові, посланці із Запорожжя згодилися сформувати реєстр з 500 козаків. Старшим призначено канівського і черкаського старосту князя Михайла Вишневецького (двоюрідного брата Дмитра Байди-Вишневецького).

Уособленням суперечностей у відносинах між козаками і владою в 1570-х роках стали події, пов’язані з постаттю кошового отамана Івана Підкови (1533-1578). Він походив з Молдовії (був рідним братом молдовського господаря). З’явившись на Запорожжі, здобув славу непересічної особистості (мав рідкісну фізичну силу і надзвичайний зріст - більше двох метрів). Був учасником багатьох морських походів козаків на турецькі фортеці (спочатку під проводом Самійла Кішки, а згодом самостійно). У 1577 р., спираючись на підтримку запорожців, утрутився в боротьбу за престол молдовського господаря, і навіть дійшло до того, що козаки оголосили його господарем. Однак втручання козаків у молдовські справи виклика-

ло різке невдоволення польської королівської влади, яка не бажала конфлікту з Туреччиною. У відповідь король Стефан Баторій наказав місцевим урядовцям жорстко протидіяти «козацькому свавіллю», попередив прикордонних старост про неприпустимість переховування козаків у шляхетських маєтностях і постачання їм пороху, олова та живності, тим більше споряджати загони для нападів на татарські улуси. На вимогу султана Підкову заарештовано і страчено у Львові.

Портрет Івана Підкови. Художник невідомий. Початок XVII ст.

За результатами львівських домовленостей між запорожцями і королем з’явилася угода «Постанови з низовиками» від 16 вересня 1578 р., яка конкретизувала умови королівської служби: присяга козаків на вірність і підпорядкування черкаському старості, утримання від самовільних походів на Молдовію, кримські улуси й турецькі фортеці. Як символ належності до державного війська козаки одержали від короля прапор. Резиденцією реєстровиків став Трахтемирів (поблизу Канева), де розмістився і козацький шпиталь. Плату за службу запорожцям мав видавати писар на день св. Миколая в Черкасах. З роками кількість козаків у реєстрі зростала. У 1583 р. загін нараховував 600 осіб, а в 1590 р. на офіційній службі перебувала тисяча осіб.

За реєстровими козаками закріплювалися права і привілеї - «вольності», що вирізняли їх з-поміж інших верств тогочасного суспільства. Реєстровці були виведені з-під юрисдикції, тобто правового підпорядкування, місцевої адміністрації й отримали самоуправління з назначеною старшиною - були поставлені під владу «козацького старшого». Їх було звільнено від сплати податків і виконання господарських повинностей, над ними встановлено окреме судочинство. Козаки, занесені до реєстру, дістали право володіти земельними маєтностями. Реєстрове військо отримало офіційну назву «Військо Запорозьке». На практиці козаки розширювали тлумачення своїх «вольностей» (скажімо, воліли «старших» вибирати, принаймні брати участь у їхньому призначенні, і відповідно називати «гетьманами»).

Поясніть поняття «реєстрове козацтво». Коли й за яких обставин воно виникло?

2. Козацька верхівка і рядове козацтво

Урядові постанови про утворення реєстрового козацтва вели до зростання козацької спільноти. На середину XVII ст. загальна чисельність населення Київщини, Брацлавщини і східних районів Подільського воєводства становила близько 1,1 млн осіб, з них козаків 270 тис., або ж 25 % (для порівняння шляхта на цих теренах складала 2,3-2,5 % населення). Однак з-поміж козаків лише 6 тис. (без сімей) перебували на державній службі та офіційно користувалися «вольностями». Усі ж інші - тобто нереєстрові козаки - виборювали ці права в місцевої адміністрації. Упровадження реєстру провокувало поділ козацтва. Однак попри дедалі глибше розмежування між реєстровцями і нереєстровцями, для козацтва залишалася актуальною ідея єдності козацького світу під орудою одного гетьмана.

Поділ на старшину і рядових проявився серед козаків уже в другій половині XVI ст. Козацька старшина (як у реєстровців на королівській службі, так і нереєстрових козаків на Запорозькій Січі) походила, головним чином, із середовища зем’ян, бояр і шляхти. Керівні уряди забезпечували міцне матеріальне становище, насамперед, ширші права на землеволодіння. На Січі старшина одержувала більше здобичі з походів. Більшість козаків були рядовими. До рядового належало реєстрове (згодом горо-дове) козацтво, яке, крім військової, виконувало цивільну службу (здебільшого в прикордонних замках), а також козаки, які служили в магнатських маєтнос-тях. Таких козаків залучали для охорони панського господарства, вони виступали у військові походи під хоругвою свого володаря.

Обов’язком рядового реєстровця було вчасно прибути на місце збору за розпорядженням старшого Війська Запорозького, мати при собі зброю, бойове спорядження, провізію і все необхідне для тривалого походу чи служби. Затрати на все це мала покривати королівська платня, однак її бракувало, до того ж часто затримували. Тому реєстровці в більшості жили на «хуторах козацьких» і вели власні господарства. Там вони разом із сім’ями займалися традиційним хліборобством, тваринництвом і промислами. Часто на маєтності реєстрового козацтва нападала озброєна свавільна шляхта. Зневажливе ставлення польських урядовців до нереєстрового козацтва проявлялося в його означенні як «холопів», «черні».

Нереєстрові рядові козаки, як правило, проживали на волостях і лише неодружені віддавали перевагу січовому товариству. Невід’ємною частиною їхнього життя були походи за «козацьким хлібом», тобто участь у війнах. Організаторами цих походів виступав уряд Речі Посполитої або сама січова громада. Участь в офіційних військових кампаніях була й головним джерелом поповнення козацтва. На час походу його учасникам та їхнім сім’ям гарантувалися козацькі права. По завершенні кампанії покозачені таким чином селяни та містяни часто відмовлялися виконувати попередні повинності та сплачувати податки. Вони повідомляли місцевій адміністрації, що віднині мають право користуватися козацькими вольностями, оскільки їх запрошували до війська як козаків. На ґрунті повернення у підданство виникали гострі, інколи збройні, конфлікти.

Поясніть, чому в козацькому середовищі відбувався розподіл на верхівку і рядове козацтво. Визначте риси, характерні для цих груп, зокрема джерела прибутків. Опишіть спосіб їхнього життя.

3. Формування козацького стану

Основні елементи суспільних привілеїв козацтво перейняло від бояр та шляхти. Утім творення нового соціального стану - козацтва - було тривалим і суперечливим. Його результат залежав щонайменше від трьох обставин:

• відносин козацтва з представниками інших станів і суспільних прошарків, які були джерелом його формування (селянство, містяни, шляхта);

• взаємин козаків із місцевою та центральною королівською владою, яка розпоряджалася привілеями;

• розвитку самосвідомості козацтва, зростання його суспільної ролі, зокрема участі в політичному, економічному, культурному й духовному житті народу.

Від селянства козаків відмежовував ідеал вільної людини, яка користується правами і привілеями, зокрема правом на землеволодіння. Тісно прив’язане до землі й обмежене в правах селянство тривалий час мало небагато спільного з козацьким простором. З містянами, особливо на прикордонні, козаки розходилися у питаннях податків і повинностей. Шляхтичі ж для козаків, попри спільну участь у походах, були головною перепоною для утвердження привілейованого статусу козацької спільноти. Однак з часом взаємини козаків із селянами і містянами ставали тіснішими, а ідеал козака - вільної людини дедалі глибше проникав у їхню свідомість. У першій половині XVII ст. це вилилося в масове «по-козачення», особливо помітне на Київщині. Натомість козацько-шляхетські відносини, мірою надання козакам «вольностей», тільки загострювалися. Урешті-решт селяни й міщани стали союзниками козаків для тиску на владу, утілену на місцевому рівні в урядовцях-шляхтичах.

Покозачення - переважно самовільний перехід у козацький стан представників інших соціальних груп і верств. Покозачувалися як шляхтичі, які в такий спосіб отримували можливість реалізувати себе у військовій сфері, так і соціальні низи - селяни та містяни, для яких покозачення давало змогу підвищити соціальний статус, позбутися залежності від землевласника чи міської корпорації. Особливо масштабним ставало в періоди козацьких воєн (повстань). У 1596 р. польний коронний гетьман Станіслав Жолкевський зауважив: «уся Україна покозачилась». Інколи покозачення заохочував уряд Речі Посполитої. Це відбувалося в часи посилення воєнної загрози державі з боку сусідніх країн. Показовим прикладом таких мобілізаційних заходів стало залучення козаків до відбиття турецького наступу під час Хотинської війни

1621 р.

В Піший козак реєстрового полку (середина XVII ст.). Художник С. Шаменков

Єдиної форми одягу в реєстрових козаків не було. Правда, вони отримували з коронного (державного) скарбу як платню, крім грошей, сукно для пошиття верхнього вбрання. Часто це була недорога цупка тканина турецького виробництва брудно-білуватого кольору. Однак з часом (від 1619 р.) виплати сукном скасували: нерідко траплялося, що сукна бракувало, бо його розкрадали по дорозі, та й не завжди, навіть отримавши платню, козаки шили з нього одяг (радше воліли продати). Назагал козаки вдягалися приблизно так, як це робило польське коронне військо. Для військових кампаній використовували дешевий одяг із нефарбованого сукна, а от на свята вбирались у дорожчі речі.

Поштовхом для перетворення козаків на соціальний стан були королівські рішення про утворення козацьких реєстрів. З одного боку, утворення реєстрового козацтва передбачало встановлення над ним контролю, а з другого - козацтво отримувало особливі права і привілеї. Козацькі «вольності», вироблені в перших реєстрах, закріпила сеймова ухвала (конституція) 1590 р. під назвою «Порядок щодо низовиків та України». Установлюючи норми і правила для реєстрових козаків, вона торкалася й організації Запорожжя (так званого Низу). Зокрема, була спрямована на виконання взятих перед султаном зобов’язань -вивести «українних людей з Низу всіх» і встановити над ними контроль. Козацький реєстр не вичерпував потреби держави у військовій силі, тому привілеї, дані реєстровцям, фактично поширювалися на все козацтво. А багатозначність формулювань у королівських і сеймових рішеннях, де йшлося про «низових козаків» (тобто нереєстрових запорожців), давала підстави вважати, що козацькі права визнавали не лише за реєстровими.

Про перетворення козацтва на окремий соціальний стан міркували й тогочасні інтелектуали. Поміж них - Йосип Верещинський (близько 1530-1598) - богослов, який походив зі старовинного окатоличеного українського шляхетського роду. У 1590-х роках він був автором низки політичних проєктів, які розвиток Подніпров’я пов’язували з козацтвом. Як київський католицький єпископ (із резиденцією у Фастові) налагодив дружні відносини з козаками. Розробив проєкт реорганізації козацької спільноти на засадах найманого територіального війська. Передбачав заснування на Задніпров’ї (Лівобережній Україні) лицарського ордену, а згодом окремого князівства під протекторатом Речі Посполитої на чолі з козацьким гетьманом (князем).

Формування станових прав і привілеїв козацтва залежало не тільки від урядових рішень. На зламі XVI-XVII ст. козацтво стало потужною суспільною силою, що й змушувало владу з ним рахуватися. Перемовини короля з козацькими посольствами, які прибували до Кракова, а згодом Варшави, стали в той час звичним явищем політичного життя Речі Посполитої. Зовнішнє визнання підсилювало самосвідомість козацтва. Консолідацію козацтва в єдиний соціальний прошарок визначили: характер занять, етнічна належність (хоча в козацькому реєстрі історики нарахували представників 23 етносів, їхнє єднання відбувалося на українській основі; з-поміж реєстровців українці ставили 80-90 %), усталені цінності й звичаєве право, боротьба за станові права, підтримка православ’я. Із середини 20-х років XVII ст. козаки у відстоюванні своїх прав вдавалися до найрадикальніших заходів, очолюючи масові повстання й здобуваючи репутацію захисників національних інтересів. Утвердження українського козацтва як стану остаточно відбулося під час Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, яка розпочалася в 1648 р.

Як ви розумієте поняття «козацький стан»? Визначте чинники, які зумовили перетворення козацтва із розрізнених ватаг на цілісну соціальну верству, що почала відігравати ключову роль у суспільстві.

Уявіть себе учасником козацького посольства до короля в 1570-х роках (до кінця XVI ст. королівський двір знаходився у Кракові, а потім у Варшаві) для обговорення питання про реєстрове військо. Обміркуйте тези, з якими ви маєте намір виступити під час перемовин. Які аргументи, на вашу думку, були б у той час найбільш дієвими, щоб довести необхідність створення козацького війська на королівській службі (або збільшення козацького реєстру)? Якими були б ваші умови королівській владі?

Відомий український історик Дмитро Яворницький у праці «Історія запорозьких козаків» писав: «Війна для козака була так же необхідна, як птахові крила, як рибі вода. Без війни козак - не козак, без війни лицар - не лицар. Козак не тільки не боявся, а любив війну. Він турбувався не так про те, щоб урятувати собі життя, як про те, щоб умерти в бою, як помирають справжні лицарі». Поміркуйте, чи відображає ця характеристика сутність козацтва. Підготуйте власне письмове висловлення (з кількох рядків) про козаків.

1. Коли було утворено реєстрове козацтво? Визначте період, коли відбулося

становлення козацтва як окремого соціального стану.

2. Опишіть терени, де знаходилися осередки реєстрового козацтва. Яке місто

стало неофіційною столицею реєстровців?

3. д ізнайтеся більше про спосіб життя і світогляд козаків. З’ясуйте значення

слова «аскетизм». У чому полягав козацький аскетизм?

4. Поясніть взаємозв’язок між реєстровим козацтвом і формуванням козацького

стану. Чому до останньої чверті XVI ст., як уважають історики, козацтво було ще заняттям, а не соціальним станом?

5. Схарактеризуйте козацький ідеал вільної людини. Визначте, що давало коза

цтву можливість відчути себе єдиною силою.

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Мудрий, Аркуша